«Чорна рада» П.Куліша
«Хто це ?»
1 «Темний він був на очі, а ходив без
проводиря, у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж
робив із тими грішми? Викупив невільників із неволі. Іще ж до того знав лічити
усякі болісті і замовляти усякі рани. Може він помагав своїми молитвами над
недужими, а може і своїми піснями, бо в його піснях лилась, як чари, що слухає
чоловік і не наслухається. За теєто, за все поважали його козаки, як батька: і
хоч би попросив у кого останню свитину з плечей на викуп невільника, то й йому
оддав усякий»
2. «Чоловік сей був у короткій старенькій
свитині, у полотняних штанях, чоботи пікапові, протоптані, і пучки не видно.
Хіба по шаблі можна б догадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та па йому
була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так паче
собі чоловічок простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на його, по подумав би,
що в сій голові вертиться що-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да
затишну хату»
3.
«...був воїн уроди, возраста і красоти дивної, був високий, огрядний собі пан,
кругловидий, русявий, голова в кучерях, як у золотому вінку, очі ясні, веселі,
як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить... Жартів не любив. Щирий і
незлобливий був лицар, да все ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен»
«Був він сип паволоцького пана,
по прізвищу Чепурного, учився в Київський братській школі і вже сам вийшов. Як
же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то він устряв до козацького
війська, бо гарячий був чоловік.... і не всидів би у своїй парафії, чуючи як
ллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистептів і урядників
над українцями»
4. «Був
щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік перечорнити і
золоту свою славу гряззю закаляти»
5. «А
вона ж то стояла, підійшовши під благословеніє, хороша да прехороша! Іще трошки
засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а па виду аж
сіяє... 1 що вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде
по хаті —усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі,
мов сонечко світить»
6. «Ще
була молода і хороша, тілько бліднолика папі. Зараз було видно, що се не нашого
пера пташка. "Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа
якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані»
7 «...був
тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатились за десятилітню
війну з ляхами... доскочив собі незчисленного скарбу, та після війни й сів
хутором коло Києва»
8.
«Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащо і характерника. Да
вже без юродства в їх не буває»
«Справді ... був собі дідусь
такий мизерний, мов зараз тільки з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі
йому позападали і наче до чого придивляються, а губи якось покривились, що ти
б сказав — він і зроду не сміявся. У синьому жупанкові, у старих полотняних
шароварах, да й те на йому було мов позичене»
9
«...не любив ніяких сварок; ... бо був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи
що, то зарятує й визволить»
10 «...був здоровенний козарлюга. Пика широка,
засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись пасмо
вгору, спадало, за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на
жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густі брови аж геть піднялись над
тими очима, і — враг його знає — глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге:
моргне довгим усом так, паче зараз і підніме тебе па сміх»
Немає коментарів:
Дописати коментар